БУКІНГ УКРАЇНСЬКИХ АРТИСТІВ
ФЕДИШИН ІРИНА
Ірина Федишин - українська співачка, працює у жанрі попмузики.
Уперше перед чисельною аудиторією Ірина заспівала, коли їй було лишень три з половиною рочки. Виконання пісні - весільний подарунок хресній мамі Іринки. Тож дебютом була українська народна пісня "Сиділа під грушкою", яку маленька Іринка довго репетирувала із батьком-музикантом. Це мабуть, одні з найприємніших спогадів дитинства. Маленька, мініатюрна дівчинка із довгим волоссям голосно співала для всіх присутніх, і ловлячи на собі захоплені погляди родини і знайомих, наповнювалася азартом, який додавав сил і натхнення співати ще і ще. А далі - оплески, похвала, побажання нововідкритому таланту. Мабуть, саме вдалий старт і перший успіх скерував дівчинку на творчу стежину. Ірина, згадує, що саме тоді зрозуміла, що спів, виконання пісень приносять їй неабияке задоволення і саме цією справою вона хоче займатися у майбутньому. Вона відчула цей потяг до музики, мов поклик душі.
- Моя робота виросла із дитячих мрій і захоплення. Пам'ятаю, що моїм першим слухачам - родичам і друзям сім'ї дуже сподобалося моє артистичне виконання. Я довго і посилено готувалася до виступу. Коли побачила ту велику кількість людей, які зібралися, щоб оцінити мої старання, не відчувала жодного страху чи дискомфорту, а суцільне задоволення від того, що співаю і мене всі слухають, а потім ще й хвалять. Тож вже тоді вирішила - буду співачкою!, - згадує тепер Ірина. Та батьки не були у захваті від цієї ідеї. Батько-музикант добре знав, що справжнього успіху в творчій сфері досягають одиниці. Заняття музикою - несерйозне захоплення, яке часом приносить більше розчарувань, ніж перемог. Тож переконував доньку відмовитися від співу і навіть не думати тільки з музикою пов'язувати свою долю, а скеровував її до рішення здобути якусь більш серйозну професію, яка б могла прогодувати у майбутньому. У шість років майбутня зірка спробувала себе у ролі ведучої, це їй вдалося. Іра завжди була лідером, брала участь у творчих заходах, які відбувалися у школі, "муштруючи" своїх однокласників на репетиціях і під час виступів.
«Кожна пісня - особлива, рідна і дорога. Мабуть, це дар від Бога. Несподівано наступає момент, коли хочеться виплиснути з середини свої почуття і поділитися ними з іншими. Я сідаю за піаніно і пальці самі починають бігати по клавішах, передаючи мій настрій і емоції. Тож кожна пісня - це частина моєї душі, частина особистого переживання, частина мене самої. Я працюю з різними аранжувальниками, адже у кожної творчої людини - своє бачення, індивідуальний почерк. Це урізноманітнює стилі і напрямки при обробці пісень.
Так творчі доробки стають цікавішими і різноплановими. Я працюю у двох напрямках: в українському народному стилі, який частково перегукується з українським мелосом, його добре і весело сприймають на різноманітних вечірках і забавах, а також - популярна музика. Чому українська? Далося взнаки батьківське українське виховання, те насіння, яке заховано глибоко в душі і тепер проявляється у моїй творчості. Люблю і підтримую українські звичаї і традиції, які є рідними. Можу з гордістю сказати що я - патріотка. Мабуть, на сьогодні людям бракує української автентичності на сцені, якій дорогу часто загороджують інші напрямки і стилі. Після всього сучасного і ультрамодного, душа прагне повернення, або хоча б згадки про своє рідне, про своє коріння. Крім цього, є мало якісних цікавих пісень українською мовою».
